Пальто – розкішне, а підкладка – ні.
Підкладка вже давно не є новою.
Пілата плащ з кривавим був підбоєм.
Підкладка тьмяна випала мені.
Пальто – немов нове, і я – немов
ще молодий, а часом – навіть юний...
Я у кишені руки глибше суну,
розправлю плечі... Так і ждуть любов.
І, хай – за тридев’ять земель, нехай, –
так дівчинка вдягла пальто розкішне,
в якому лиш підкладка тьмяна – лишня,
і молить в дзеркалах: «Ще покохай...».